люди, які нас вдягають
ФАБРИКА РУТА
20 років вдягають робітників Укртранснафти
Чому швачки повертаються після роботи на приватних підприємствах, про досвід співпраці із європейцями, та про надії на відновлення слави «рутівського» трикотажу нам розповіли працівниці фабрики, яка відзначила своє 20-річчя.
Насправді фабрика має більш довгу історію – про це свідчить історичний камінь із написом «Фабрика заснована в 1929 р.», який ми побачили біля входу на територію. За ці майже 100 років фабрика кілька разів змінювала назву, була майже повністю зруйнована під час Другої світової та відбудована знову, розширялася, занепадала …

У 1997 році ДАТ «Придніпровські магістральні нафтопроводи» буквально врятували «Руту» від закриття. Придбавши приміщення із виробничими потужностями та покривши борги майже збанкрутілого підприємства, «ПДМН» вдихнули життя в ці корпуси із червоно-жовтої цегли: було закуплене нове устаткування та налагоджено виробництво спецодягу для потреб нафтотранспортної компанії. 20-річчя саме цієї події відзначали у квітні на фабриці.
автор фотографій: Юрій Дирда
Подальша співпраця із німецькими та голландськими виробниками одягу дозволила збільшити штат працівників у 5 разів, закупити сучасне обладнання, та головне – запровадити європейські стандарти виробництва одягу в Україні.

Але згодом зацікавленість європейців дешевою робочою силою в Китаї стала на заваді подальшій співпраці. Асортимент продукції, як і штат швачок, скоротився.

Та на обличчях працівниць «Рути», яких ми зустріли в цехах, ані сліду поганого настрою. Із посмішками та жартами вони чаклують на «оверлках», «універсальних » та інших швейних машинах, та запевняють, що дійсно люблять свою роботу.
Взагалі я з дитинства мріяла бути хірургом, але із вступом до медичного не склалося. Тоді я згадала, що моя прабабця працювала на цій фабриці ще в перші роки її існування – у 1930-х. Тож пішла різати та шити тканини. У 1982 році почала працювати на підприємстві та згодом вступила до Київського технологічного інституту легкої промисловості. Ще 20-річною дівчиною я тут стала майстром зміни.

У 1997 році почала працювати разом з німецькими спеціалістами фірми «Герхард Рьош», відвідувала їх модульну фабрику в Угорщині. Ми тут не просто виконували замовлення німецької фірми, але й переймали передовий досвід та запроваджували нові стандарти виробництва одягу в Україні.

З 2000 року була начальником експериментального цеху, потім стала начальником цеху з виготовлення чоловічого костюму , а з 2003-го – начальником виробництва.

Валентина МАНДРИКА
начальник виробництва
«Рута» співпрацювала з такими ТМ як:

«Рабе», «Грегорі Арбер», «Дольчедонна», «Айна Гассе», «Астра», «Аніель», «Шик», «Олтекс», «Джей Ель», «Кліф».

До того, як прийшла в «Руту» у 2001 році, працювала на іншій фабриці. Там були жорсткі правила – та ж сама робота, але довше працюєш і менше отримуєш. В ті роки на «Руті» ми працювали у дві зміни, постійно отримували пристойні премії, взагалі наша фабрика вигідно відрізнялася від інших та навіть від приватних фірм, в тому числі і вищою зарплатою.

Як ви могли помітити, тут всі працюють із радістю. Нехай у «приватників» зараз більші зарплати, але такого людяного та поважливого ставлення до персоналу, як у нас, там нема. Вони примушують працювати по 12-14 годин на добу та ставляться як до дешевої робочої сили. Багато дівчат, попрацювавши на приватних фірмах, потім повертаються сюди.

Світлана ПЕТРЕНКО
швачка
Брюки «Укртранснафти» за зразками НАТО

У 1998 році «Рута» отримала замовлення на пошиття однієї партії (близько 1000 пар) камуфляжних штанів для армії Північноатлантичного альянсу. «Ми зіткнулися з новими вимогами до якості: допуск відхилення від встановленого розміру, наприклад, талії, за їхніми вимогами – не більше 1 мм, радянські ГОСТи дозволяли 1 см. На початку було складно, але ми впоралися. Зо два місяці набивали руку, виконали замовлення, а потім з такою ж якістю почали шити штани для працівників «Укртранснафти»», – згадують працівниці фабрики.

Я приїхала з Молдавії, де закінчила училище в місті Бєльці. На «Руту» прийшла у 2003-му та за півроку вивчила усі базові моделі. З того часу спеціалізуюся на пошитті верхнього одягу. Кожного ранку їду 15 кілометрів на роботу із сусіднього із Кременчуком села, ввечері назад. Ми з дівчатами часто навіть перевиконуємо норму. До того ж ми дійсно любимо свою роботу. Впевнено кажу – буду тут працювати до останнього, допоки не піду на пенсію.

Марія ГАВРИЛОВА
швачка
РУТА В ЦИФРАХ
69
моделей спецодягу розробляє та шиє фабрика
80
хвилин шиється літній комплект спецодягу
240
хвилин шиється зимовий комплект спецодягу