Люди, які транспортують нафту
Сергій Яновський
головний інженер філії "МН "Дружба" ПАТ "Укртранснафта"
672 км пройшов пішки вздовж нафтопроводу Одеса-Броди

ПРО ВИБІР
Я з дитинства часто бував на нафтопереробному заводі і нафтоперекачувальній станції. Батько працював на нафтобазі, а мати на НПЗ. З розповідей батька дізнався, що мій дід був оператором технологічної установки на нафтопереробному заводі в місті Надвірна.
Коли після школи ми приходили до батьків, охоронці жартуючи питали, чому ми спізнюємося на роботу, й пропускали нас не задумуючись.

На підприємстві щороку проводили дитячі новорічні свята: спочатку дітлахи йшли на екскурсію, а після бігли дивитися на ялинку і Діда Мороза. Але ж мені цікавіше було пройти серед робітників під час параду, які періодично влаштовували в місті. Це в мене асоціювалось із певним життєвим процесом - життям дорослих.

У моєму рідному місті Надвірна розвивалося дві галузі: лісопереробна й нафтова промисловість.
В мене тоді був вибір. І я його зробив не вагаючись. Працюю на "Дружбі" з 1995 року.
Розпочав трудову діяльність з нафтоперекачувальної станції "Куровичі". Спочатку був слюсаром на механіко-технологічній дільниці та слюсаром-електриком. Далі перевели на посаду інженера-механіка. Потім на мене чекав Львів, де я став інженером відділу експлуатації нафтопроводів і займався вже обслуговуванням лінійної частини всього нафтопроводу "Дружба".
ПРО ПЕРШІ ДОСЯГНЕННЯ
Мені, наймолодшому спеціалісту, доручили напрямок контролю будівництва нафтопроводу Одеса-Броди. Це був 1997 рік.
Під час періоду будівництва я їздив на усі прийомки ділянок: гідровипробування трубопроводу, контроль виконання засипки, діагностичні роботи експлуатації.
Довжина нафтопроводу від Южного до Бродів - 672 км. Фактично, за час будівництва, я пройшов цю відстань пішки. Останній стик ми заварили у 2001 році.
Звісно є момент, який згадується найбільше: це перше заповнення нафтопроводу.

Ми приїхали в Броди, а заповнювали трубопровід у МНТ "Південний". Нафту в трубу закачували з танкерів, що прибували в порт. Думаю, Броди ніколи не бачили такої кількості журналістів одночасно.
Повітряний перехід через р. Опір,
магістральний нафтопровід "Дружба".
ПРО ВИКЛИКИ
Нічний дзвінок диспетчера завжди викликає тривогу. Він просто так не телефонує. Пам'ятаю, коли було по-справжньому страшно. У 2004 році. О 4-ій ранку зателефонував диспетчер із повідомленням, що на Закарпатті на 232 км нафтопроводу тиск у трубі був нормальним - 30 кг, й раптом за пару секунд впав до показника 0.

Ми одразу всією бригадою виїхали на місце. Приїжджаємо і бачимо річку заповнену нафтою. Головною небезпекою було те, що зовсім поруч кордон. В той момент ми мусили миттєво прорахувати швидкість руху гірської річки, визначити місце, де необхідно встановити гідрозатвор, негайно зігнати туди техніку та зупинити нафту.

Команда спрацювала відмінно: ми перекрили ділянку річки гідрозатвором з трубами поперек так, аби гірська вода текла далі по течії, а нафта лишалась на місці. Тоді нам вдалося значно знизити ризики екологічної катастрофи.

Зібрали нафту досить швидко, а далі ще близько 2 місяців тривала зачистка берегів. Люди обмивали кожен камінчик, аби він "не фонив". Екологи контролювали увесь процес: ходили вздовж берега й рахували рибок, що загинули, а потім навіть виставляли нам штраф. На щастя, постраждалих виявилося небагато.
ПРО ЖИТТЄВИЙ ДОСВІД
Період, про який точно розповім онукам, - коли їздив у відрядження для контролю будівництва нафтопроводу Одеса-Броди. Той час дуже загартував мій характер й зміцнив відносини із колегами.

Другий період - коли брав участь у роботах з аварійно-ремонтними службами. Це кризові ситуації, які вчать брати на себе відповідальність та швидко приймати рішення.

Третій важливий етап трудового шляху – час на керівній посаді головного інженера філії, на якій перебуваю з 2006 року і дотепер. Ця робота значно розширила моє коло спілкування, стала великим життєвим досвідом.
ПРО РОБОЧИЙ ДЕНЬ
О 6:30 виходжу з дому. Намагаюсь ходити на роботу пішки або ж пересуваюсь велосипедом. Починається мій день з диспетчерської. Там доплановую свій робочий час по ситуації. Щодня маємо короткі наради із керівництвом. Часто виїжджаю на станції, спілкуюсь із нашими працівниками. Це заряджає та дозволяє завжди тримати руку на пульсі.
Після 17-ої вже можна зібратися із думками і завершити все те, що запланував.
Але як би пізно не завершувався мій робочий день, на мене завжди чекають вдома.