люди, які транспортують нафту
РОМАН ГУМЕНЮК
фахівець документального забезпечення НПС "Куровичі"
«Декому зручніше після роботи сидіти перед телевізором, та мене таке життя не влаштовує. Завжди потрібно рухатись вперед!»
На початку 2016 року я закінчив навчання на юридичному факультеті Львівського національного університету, але в нашій країні зараз перенасичення юристами, тому за професією роботу знайти було складно. Та через півроку Роман Степанович [Варик, начальник НПС «Куровичі»] запропонував посаду, яка тимчасово стала вакантною на час декретної відпустки співробітниці. Не зовсім юридична практика, але, скажімо так, дотична до моєї професії. Робота поруч з домом (живу в Куровичах), працівники місцеві і всіх знаю, тому не вагаючись погодився.



Я все життя прожив біля станції і мені, чесно кажучи, здавалося, що в цій справі я дещо розумію: є труба, нафта, є насоси, нічого складного. Але в перший же день роботи збагнув, що я зовсім зелений і навіть не відрізняю першу чергу нафтопроводу від другої. Кілька місяців вивчав процес перекачування нафти, запам'ятовував нові терміни. Роман Степанович провів екскурсію всією територією – від прохідної до «скребка», показав, як все працює.
на території НПС "Куровичі"
ПРО НЕВДАЛУ ОПЕРАЦІЮ ТА СПОРТИВНІ ДОСЯГНЕННЯ
Коли я був ще трирічною дитиною, мені зробили невдалу операцію на серці, і як наслідок зараз пересуваюся в інвалідному візку. Однозначних висновків, чому саме так сталося, досі ніхто з лікарів не дає.

Проте це не заважає мені жити активно. В селищі є спортзал і кілька років тому ми з товаришами його «підмарафетили»: зробили ремонт, наповнили комплектуючими. Там я займаюсь тричі на тиждень, роблю силові вправи. Ще два дні виділяю на зайняття із баскетболу. Рік тому у Львові зібрали баскетбольну команду на візках і я згодом потрапив в основу. В мене добре розвинуті швидкісні якості, тому ставлять на позицію захисту, аби міг після атаки швидко повертатися на місце. Разом з командою ми вигравали чемпіонат України та інші змагання.
Роман грає у баскетбол
До того ж займався лижними перегонами, біатлоном. Мене свого часу викликали в параолімпійську збірну, але не склалося: збори проводили за кордоном і це виявилося дуже коштовно. Також вдало виступив на «Іграх героїв». Це змагання на витривалість: турнік, штанга, підкидання такого собі м'ячика на 15 кг, та інші вправи.

Чи замислююся над тренерською роботою? Не виключаю, але я ще не завершив спортивну кар'єру і впевнений, що попереду на мене чекає ще багато досягнень. Наразі мої здобутки не такі великі, щоб тренувати – треба ще працювати і працювати.
ПРО ЖИТТЯ НА ПОВНУ
У Львові є гумористичне шоу в жанрі «стендап»: артисти-аматори виходять до мікрофона із своїми монологами, жартують, публіка сміється (або ні). Мене запросили на один з таких конкурсів, я виступив, і несподівано для себе зайняв перше місце. Кому буде цікаво, зможуть знайти відеозапис в YouTube.

Також спробував себе у якості ведучого на весіллі і, як мені здалося, всі гості були задоволені. Про своє весілля поки що не думаю, але з особистим життям все гаразд – я у стосунках із коханою дівчиною.

Інвалідний візок – це не вирок і не є причиною сидіти вдома. Деяким чоловікам (і не тільки з інвалідністю) зручніше після роботи влягтися на диван перед телевізором, та мене таке життя не влаштовує. Тоді б мене жаліли, а я терпіти не можу жалості до себе. Я хочу пишатися своїми здобутками, щоб мною пишалися. Тому намагаюся себе реалізовувати у всьому: робота, спорт, виступи на сцені та інші цікавості. Треба завжди працювати і рухатись далі. І тоді все буде добре.